Чи підкорив Степан Радченко місто?

0
283

2

Роман «Місто», автором якого являється український письменник В. Підмогильний, містить у собі проблему багатогранності людської душі, несе велику психологію і змушує кожну людину замислитися над тією чи іншою ситуацією. В. Підмогильний таким чином впливає на своїх читачів через розкриття образу головного героя Степана Радченко, котрий поїхав з села в місто для того, щоб здобути освіту, закріпитись у міському суспільстві та допомогти своєму селу вийти на новий рівень.

Степан Радченко спершу постає перед нами розумним та енергійним хлопцем, котрому не байдуже життя свого села. Саме тому він вирішує поїхати у столицю України, здобути там гарну освіту, навчитися чомусь корисному, після чого вернутися до села та підняти його на більш сучасний рівень. Це робить його в наших очах патріотом своєї Батьківщини, дуже рішучим, здібним та впевненим у собі. Коли він переїжджає до міста, воно здається йому ворожим, великим, сумним, сірим, сповненим чимось не рідним та чужим. А ось село Степан продовжує вважати своїм тихим, світлим пристанищем.

Але місто це було наповнено безліччю пасток, на одну із яких потрапив і сам Степан Радченко. Ця пастка забрала його душу та згодом й зовсім змінила світогляд головного героя, змусив його забути про свої старі прагнення та мрії.

Місто робить із здібного юнака, котрий захоплюється літературою та у майбутньому стає визнаним автором, лише звичайну іронічну людину,  котра заради своєї мети може бути жорстокою і піти на підлість та підступність. Його гідна мета підняти з самого низу своє село та значно покращити його –  змінилась на мрію стати успішною, багатою людиною, мати гарне житло і престижну роботу. Він вже не хоче повертатись у своє село, а лише йде до своєї нової мети, не звертаючи увагу ні на що.  І недаремно у творі одна із коханок Степана Радченко сказала:  “У тебе душа – грифельна дошка, досить пальцем провести, щоб стерти написане”. Місто захопило головного героя у свої обійми та «стерло» усю його душу, нав’язало йому свої ідеали і змусило стати частиною того сірого, не рідного суспільства.

Епіграф твору: «Як можна бути вільним, Евкріте, коли маєш тіло?» стає ключем до розуміння проблеми, котра відображає ту саму боротьбу високого та низького, тілесного та духовного, зображену в образі Степана Радченка. Це найбільш яскраво відображається у сцені, коли він, після того, як добився усіх своїх нових мрій, все одно не відчув душевного спокою, а навпаки – почуття пустоти та розгубленості.

Саме це й дає нам відповідь на питання: «Чи підкорив місто Степан Радченко?». Я вважаю, що скоріше місто підкорило головного героя, ніж він його. Місту вдалося змінити та поставити на коліна ще одну, на перший погляд, сильну і стійку людину. Отже, це ще раз говорить про те, що місто надає людям велику спокусу, котра і є тими самими пастками, і той, хто потрапить у них – навіки буде затягнутий у велику прірву, де відбирають усе багатство внутрішнього світу та залишають замість цього порожню та сіру душу.

Панченко Дар’я